Забута Игорь Борисович: Сообщения

ВАСУ в листі від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11 фактично надає судам інструкції, яким чином можливо на практиці перенести тягар доказування з суб’єкта владних повноважень на платника податків.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) в справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (наприклад, на податковий орган). Тобто у випадку оскарження платником податків податкового повідомлення рішення, обов’язок надати докази (скажемо, відсутності здійснення господарської операції) покладається на податковий орган.  І платнику податків теоретично достатньо вказати у скарзі, що викладені в акті перевірки твердження не відповідають дійсності і не підкріплені доказами.

Але на практиці саме платник податків змушений в судовому засіданні доводити реальність операції. І під таку хибну практику ВАСУ підвів теоретичне обґрунтування. А саме, ВАСУ у вказаному листі посилається на норми частин 4 і 5 статті 11 КАСУ, вказуючи на принцип офіційного з'ясування обставин справи: суд зобов’язаний вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази, або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
[spoiler]
На практиці завжди важко, а часто – не можливо безперечно довести відсутність факту, дії чи події. Так, можна вказати на те, що існують ознаки фіктивності операції (перелік яких наведений в листі ВАСУ від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11), але це – тільки ознаки, вони не є безперечними доказами. Тому в судовій практиці використовується підхід «від зворотного»: якщо факт (наприклад, факт реального здійснення господарської операції) не доведений, вважається, що така операція не мала місця. Тому зрозуміло, який із сторін (платнику податків – позивачу, чи податковому органу – відповідачу) суд запропонує подати докази.

Більше того, в листі Вказано, що у разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Тобто якщо платник податків не спростує  висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, доказами зі свої сторони, у позові платника податків буде відмовлено.

На думку автора, точка зору, викладена ВАСУ, та рекомендований ним порядок дій,  фактично зводить нанівець норму частини 2 статті 71 щодо обов’язку доказування правомірності рішення відповідачем – податковим органом.

В той же час, в листі наведене положення, яке платнику податків варто взяти собі на озброєння. Так, ВАСУ вказує на те, що цьому «сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце».

В связи с последними новациями в законотворчестве правовая система Украины приобретает некоторые характеристики прецедентной.
Так Законом “О судоустройстве и статусе судей” № 2453-VI от 07.07.2010 в процессуальные кодексы был внесен ряд изменений, которые фактически привнесли в законодательство Украины элементы прецедентного права.

Основанием для пересмотра решений высших специализированных судов является неодинаковое применение судом кассационной инстанции одних и тех же норм материального права, что повлекло принятие разных по содержанию судебных решений в подобных правоотношениях (ст. 355 ГПК, 355 ХПК и 237 КАСУ). Данные нормы корреспондируют с положениями п. 1 ч. 2 ст. 38 Закона Украины «О судоустройстве и статусе судей».

Таким образом, решения высших специализированных судов фактически являются ... обязательными при принятии решений теми же судами. Что, по сути, ограничивают возможности этих судов в принятии законных решений, если до этого принимались незаконные.
[spoiler]
Более того, процессуальными кодексами предусмотрена обязательность решений ВСУ для всех судов Украины, а также для всех субъектов властных полномочий, которые применяют в своей деятельности нормативно-правовой акт, содержащий указанную в решении норму (ГПК - ст. 360-7, ХПК  - ст. 111-28 и КАСУ - ст. 244-2).

Таким образом, решения ВСУ являются обязательными:

• для всех судов;
  
• для всех субъектов властных полномочий (т.е. обязательность их применения выходит за пределы судебной системы).
  

Кроме того, Проектом закона Украины "О внесении изменений в некоторые законодательные акты относительно рассмотрения дел Верховным Судом Украины" от № 9151 от 15.09.2011 предусмотрено внесение изменений в процессуальные кодексы, суть которых сводится к тому, что суды, при выборе нормы права, подлежащей применению, обязаны учитывать выводы, изложенные в решениях ВСУ по результатам пересмотра дел (ст. 324 КПК, 82 ХПК, 214 ГПК и ст. 161 КАСУ).

Данные изменения являются уточняющими по отношению к действующим нормам статей 360-7 ГПК, 111-28 ХПК  и 244-2 КАСУ. Новшеством, хотя и не маловажным, является дополнение соответствующей нормой статьи 324 КПК.

И, в то же время, указанным проектом закона ограничивается доступ к судебным решениям судов общей юрисдикции. В часть 3 ст. 3 Закона Украины «О доступе к судебным решениям» вносятся изменения, согласно которых

«Перечень судебных решений судов общей юрисдикции, которые подлежат включению в Реестр (судебных решений), утверждается Советом судей Украины по согласованию с Государственной судебной администрацией».

При этом Законопроектом № 9151 даже не предусмотрены критерии, по которым два названных выше органа будут «отбирать» судебные решения для включения Единый реестр.

Каким образом это ограничение «обеспечивает открытость деятельности судов общей юрисдикции, предсказуемость судебных решений и одинаковое применение законодательства»? (преамбула Закона «О доступе к судебным решениям»)

И как данное ограничение сочетается с общей тенденцией привнесения в судебную систему Украины элементов прецедентной, при которой крайне важным является возможность ознакомления со всем массивом судебных решений?

В заключении Главного научно-экспертного управления от 06.10.2011 прямо указано на противоречие такого ограничения другим нормам Закона «О доступе к судебным решениям». А в замечаниях Главного юридического управления от 19.10.2011 высказано мнение, что данное ограничение не учитывает требований ст. 129 Конституции и ст. 11 Закона «О судоустройстве и статусе судей», а также статей процессуальных кодексов, которым утверждается гласность и открытость судебного процесса.

Тем не менее, 20.10.2011 Законопроект № 9151  был подписан Президентом без каких-либо изменений и вступит в силу на следующий день после официального опубликования.

От себя хочу поздравить всех юристов (и других пользователей) Единого реестра судебных решений: теперь законом предусмотрены органы, которые за вас будут решать, с какими судебными решениями вам стоит и дозволено ознакомиться. Зато поиск, вероятно, станет проще, а его результаты - чище, снизится нагрузка на сервер и на глаза пользователя.