ВАСУ в листі від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11 фактично надає судам інструкції, яким чином можливо на практиці перенести тягар доказування з суб’єкта владних повноважень на платника податків.
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) в справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (наприклад, на податковий орган). Тобто у випадку оскарження платником податків податкового повідомлення рішення, обов’язок надати докази (скажемо, відсутності здійснення господарської операції) покладається на податковий орган. І платнику податків теоретично достатньо вказати у скарзі, що викладені в акті перевірки твердження не відповідають дійсності і не підкріплені доказами.
Але на практиці саме платник податків змушений в судовому засіданні доводити реальність операції. І під таку хибну практику ВАСУ підвів теоретичне обґрунтування. А саме, ВАСУ у вказаному листі посилається на норми частин 4 і 5 статті 11 КАСУ, вказуючи на принцип офіційного з'ясування обставин справи: суд зобов’язаний вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази, або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
[spoiler]
На практиці завжди важко, а часто – не можливо безперечно довести відсутність факту, дії чи події. Так, можна вказати на те, що існують ознаки фіктивності операції (перелік яких наведений в листі ВАСУ від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11), але це – тільки ознаки, вони не є безперечними доказами. Тому в судовій практиці використовується підхід «від зворотного»: якщо факт (наприклад, факт реального здійснення господарської операції) не доведений, вважається, що така операція не мала місця. Тому зрозуміло, який із сторін (платнику податків – позивачу, чи податковому органу – відповідачу) суд запропонує подати докази.
Більше того, в листі Вказано, що у разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Тобто якщо платник податків не спростує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, доказами зі свої сторони, у позові платника податків буде відмовлено.
На думку автора, точка зору, викладена ВАСУ, та рекомендований ним порядок дій, фактично зводить нанівець норму частини 2 статті 71 щодо обов’язку доказування правомірності рішення відповідачем – податковим органом.
В той же час, в листі наведене положення, яке платнику податків варто взяти собі на озброєння. Так, ВАСУ вказує на те, що цьому «сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце».
Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) в справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (наприклад, на податковий орган). Тобто у випадку оскарження платником податків податкового повідомлення рішення, обов’язок надати докази (скажемо, відсутності здійснення господарської операції) покладається на податковий орган. І платнику податків теоретично достатньо вказати у скарзі, що викладені в акті перевірки твердження не відповідають дійсності і не підкріплені доказами.
Але на практиці саме платник податків змушений в судовому засіданні доводити реальність операції. І під таку хибну практику ВАСУ підвів теоретичне обґрунтування. А саме, ВАСУ у вказаному листі посилається на норми частин 4 і 5 статті 11 КАСУ, вказуючи на принцип офіційного з'ясування обставин справи: суд зобов’язаний вжити передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази, або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
[spoiler]
На практиці завжди важко, а часто – не можливо безперечно довести відсутність факту, дії чи події. Так, можна вказати на те, що існують ознаки фіктивності операції (перелік яких наведений в листі ВАСУ від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11), але це – тільки ознаки, вони не є безперечними доказами. Тому в судовій практиці використовується підхід «від зворотного»: якщо факт (наприклад, факт реального здійснення господарської операції) не доведений, вважається, що така операція не мала місця. Тому зрозуміло, який із сторін (платнику податків – позивачу, чи податковому органу – відповідачу) суд запропонує подати докази.
Більше того, в листі Вказано, що у разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Тобто якщо платник податків не спростує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, доказами зі свої сторони, у позові платника податків буде відмовлено.
На думку автора, точка зору, викладена ВАСУ, та рекомендований ним порядок дій, фактично зводить нанівець норму частини 2 статті 71 щодо обов’язку доказування правомірності рішення відповідачем – податковим органом.
В той же час, в листі наведене положення, яке платнику податків варто взяти собі на озброєння. Так, ВАСУ вказує на те, що цьому «сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце».
