Термины "вред", "убытки", "ущерб" используются настолько вольно, что это приводит к неоднозначному их толкованию не только учеными, но и судами.
Высший специализированный суд дословно растолковал ст. 22 ГК Украины, согласно которой убытками являются:
потери, которые лицо понесло в связи с уничтожением или повреждением вещи, а также расходы, которые лицо понесло или должно понести для восстановления своего нарушенного права (реальные убытки);
доходы, которые лицо могло бы реально получить при обычных обстоятельствах, если бы его право не было нарушено (упущенная выгода).
Суд пришел к выводу, что по своей правовой природе имущественным вредом являются убытки (порча, ухудшение или уничтожение ценности), нанесенные имуществу физического или юридического лица в результате его повреждения, необходимость произвести затраты на восстановление имущества или других ценностей, необходимость осуществления излишних затрат с целью восстановления нарушенного права.
Отождествление убытков с возмещением вреда или ущерба спорно, поскольку это вовсе не равнозначные понятия.
Однако суд пришел к выводу, что расходы понесенные истцом вследствие отключения дома от газоснабжения с целью приобретения обогревателей, электрической простыни и готового (сухого) корма для домашних животных, не являются имущественным ущербом. В результате понесенных расходов истцом были приобретены в собственность материальные ценности для удовлетворения собственных потребностей, которые с момента приобретения остаются в его собственности. Указанные расходы нельзя отнести к расходам, осуществленным для восстановления нарушенного права на получение природного газа от ответчика, а потому они не являются убытками.
Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 11 липня 2011 року відповідачем без попереднього повідомлення та у його відсутність було відключено газопостачання у житловому будинку, в якому він мешкає зі своєю родиною. Після повернення із відпустки він звернувся до відповідача з метою врегулювання взаємовідносин, однак, його усні звернення були залишені без уваги. У відповідь на заяву позивача відповідач направив йому вимогу № 404/204 від 3 серпня 2011 року про погашення заборгованості станом на 1 липня 2011 року у розмірі 508 грн. 17 коп. та відмовився підключати будинок до газопостачання, обґрунтовуючи свою відмову наявністю даного боргу за колишнім власником будинку.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2011 року дії відповідача були визнані незаконними та зобов'язано останнього поновити газопостачання в його будинку. Але за період неправомірних дій відповідача, позивачу було нанесено майновий збиток, який виник внаслідок необхідності придбати обігрівальні прилади: обігрівач СЕН Т 300 - 2 шт. по 720 грн. кожний, обігрівач ЕNSA Т 750 - 1 шт. вартістю 1045 грн., грілка електрична - 1 шт. вартістю 90 грн., простирадло електричне - 1 шт. вартістю 290 грн., загальна вартість придбаного склала 2 845 грн. Також він вимушений був придбати готовий (сухий) корм для домашніх тварин на суму 3 229 грн. У результаті відсутності опалення позивач переніс ряд захворювань та знаходився на лікарняному з листопада 2011 року до поновлення подачі газу та за цей час на придбання лікарських препаратів ним було витрачено 2 144 грн. 65 коп.
У зв'язку з цим просив стягнути з відповідача майнові збитки на суму 8 218 грн. 65 коп. Також, позивачу було спричинено моральну шкоду, яка пов'язана з додатковими втратами часу, грошових коштів, зміни способу життя позивача, погіршенням його здоров'я, побутовими умовами для життя, харчування, відпочинку та сну. Тому просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 5 тис. грн. та понесені ним судові витрати.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 6 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 2 775 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз», просить скасувати вказані судові рішення у частині стягнення матеріальної шкоди, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У частині відмови у задоволенні решти позовних вимог сторони ухвалені у справі рішення не оскаржили.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України відповідач має відшкодувати позивачу 2 775 грн. вартості обігрівачів та простирадла.
З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що відповідно до договору дарування від 14 листопада 2002 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 35).
11 липня 2011 року відповідачем було відключено газопостачання зазначеного будинку.
Листом від 03 серпня 2011 року відповідач повідомив позивача про те, що станом на 01 липня 2011 року у нього є заборгованість у розмірі 508 грн. 17 коп. (а. с. 4).
Відповідно до акту повірки ПАТ «Донецькоблгаз» 31 січня 2012 року ОСОБА_3 за даною адресою було підключено газопостачання (а. с. 53 зворот).
Рішенням Краматорського міського суду від 6 листопада 2011 року, та рішенням Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" про визнання дій по відключенню від газопостачання незаконними, зобов'язання відновити газопостачання, визнання вимог про сплату заборгованості необґрунтованими та зобов'язання провести перерахунок, відшкодування моральної шкоди, у задоволені позовних вимог щодо моральної шкоди було відмовлено, задоволені позовні вимоги щодо визнання дій відповідача незаконними та зобов'язано останнього поновити газопостачання в його будинку (а. с. 53).
Суди, посилаючись на преюдиційність вказаного рішення та ч. 1 ст. 1166 ЦК України, стягнули з відповідача 2 775 грн. вартості придбаних позивачем обігрівачів та простирадла.
Проте, зазначеною статтею встановлена підстава цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди - наявність правопорушення, що включає такі складові елементи: майнову шкоду, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, за своєю правовою природою майновою шкодою є збитки (псування, погіршення або знищення цінності), завдані майну фізичної або юридичної особи в наслідок його пошкодження, необхідність провести затрати на відновлення майна чи інших цінностей, необхідність здійснення зайвих витрат з метою відновлення порушеного права.
Внаслідок здійснених витрат позивачем були набуті у власність матеріальні цінності для задоволення власних потреб, які з моменту придбання залишаються в його власності. Вказані витрати не можна віднести до витрат, здійснених для відновлення порушеного права на отримання природного газу від відповідача, а тому вони не є збитками.
Суди на вищевказані обставини та норми матеріального права уваги не звернули та прийшли до помилкового висновку про наявність правових підстав задоволення позову у частині відшкодування матеріальної шкоди.
Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, не потребують додаткового дослідження доказів, однак судові рішення у справі у частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому вони у цій частині підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 341 ЦПК України, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові з вищенаведених підстав.
Керуючись ст. ст. 333, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» задовольнити. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2012 року у частині стягнення матеріальної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.
«Мені здається, що уникнути фальші та зберегти чесність і совість адвокатові так само важко, загалом кажучи, як і всякій людині досягти райського стану...» Ф. М. Достоєвський, "Щоденник письменника"
Юристи – унікальні істоти. Одні розробляють схеми захоплення та поглинання, інші створюють програми захисту від рейдерів. Одні виступають на стороні позивача, інші захищають відповідача. А після напруженого трудового дня і ті, і інші збираються поспілкуватись у дружній обстановці щодо шляхів вдосконалення законодавства. Мабуть таке можливе лише серед юристів. Що ж об’єднує юристів у єдину спільноту?
Зв'язок людей в єдине людство є одним із завдань культури. Однією з функцій культури є адаптивна - пристосування людини до природного і соціального середовища. Адаптивна функція культури конкретизується в цілому ряді інших, приватних функцій – пізнавальній, ціннісній, інформаційно-комунікативній, нормативній.
Оскільки суспільство розпадається на безліч груп (національних, демографічних, соціальних, професійних), в кожної з них формується власна культура, тобто система цінностей і правил поведінки. Такі культури в культурі називаються субкультурами. Субкультура це культурна підсистема "офіційної" домінуючої культури, що визначає стиль життя, ціннісну ієрархію та менталітет її носіїв. Ріст субкультур найбільш показовий у професійному світі. І правники в цьому аспекті не виняток.
Юрист - це не професія, це спосіб життя
Професійна субкультура - система символів, атрибутів, цінностей, норм поведінки, особливостей способу життя, поділюваних певною професійною групою. Існування таких субкультур довгий ігнорувалось оскільки професіонали сприймалися як носії домінуючої культури. Термін "субкультура" виник для позначення маргіналів. В міру усвідомлення мультикультурної сутності суспільства, концепція "субкультур" все більше використовується для опису розмаїтості, а не відхилень. [spoiler] Правники, як і будь-яка професійна громадськість, об’єднуються в організації, з'являється все більше спеціалізованих журналів, проводяться різні конференції та зустрічі тощо. Частиною професійної субкультури стали форуми і блоги. Ці елементи субкультури (яка виконує всі функції культури) забезпечують виконання нею пізнавальної та інформаційно-комунікативної функцій (обмін досвідом, навчання), ціннісної та нормативної функцій (розроблення етичних кодексів). Мета цих заходів — консолідація зусиль по створенню стандартів юридичних послуг, поширення досвіду успішної юридичної компанії, формування принципів співробітництва, підвищення авторитету професії. Всі ми бажаємо, щоб нас, юристів, поважали. Щоб цінували і відповідним чином оплачували нашу працю. І, напевно, краще, ніж колеги, ніхто не порадить.
Правники мають певний сленг та dress-code, надають перевагу певним видам спорту (згадайте турніри правників з гри на більярді та в боулінг). Вони, як і фахівці інших спеціальностей, об’єднуються в субкультурні суспільства, працюють над престижем цих суспільств. Працювати є над чим. Образ юриста потребує поліпшення. Адже „юристи, як носороги: товстошкірі, короткозорі й завжди готові виставляти рахунки” (Девід Меллор). Вирішити цю проблему має юридична громадськість.
Поведінка юриста обмежена твердими рамками. Юрист приймає рішення, що змінюють долю людей. Неправильна порада може принести збиток як фірмі, так і репутації самого юриста. Професія юриста — це на 90% каторжна праця, нескінченні хвилювання, вічні сумніви в правильності прийнятих рішень, болісні переживання за кожне невдало сказане слово. Було б лицемірством обмежитися вказівкою лише на труднощі. Є і позитивні риси. Професія юриста пов'язана з можливістю впливати на те, що відбувається. Робота юриста - це боротьба за право.
Привабливість професії полягає також у певній самостійності. Юристи звичайно так чи інакше підлеглі своєму керівництву. Однак вони приймають рішення відповідно до закону, а тлумачення закону припускає самостійність. Чим краще міркує юрист, чим більше знає, чим він сміливіше та наполегливіше, тим точніше будуть його рішення і, тим самим, вище репутація. Саме ці можливості використання свого інтелекту, характеру породжують задоволеність юриста своєю роботою. Він виробляє власний стиль та майстерність. Юрист подібний до небожителя
На відміну від субкультур, що сформувалися за ознаками статі, віку або протесту, професійні субкультури мають іншу позицію стосовно влади. Професіонали персоніфікують владу. Клієнти мають справу не з абстрактною владою, а з людьми, які здійснюють цю владу за допомогою своєї професії. Звідси характерні для багатьох професійних традицій елітизм, культивування відчуття вибраності. „У чому різниця між юристом і богом? Бог ніколи не думає, що він юрист”.
Однак не всі юристи відчувають себе саме одним з механізмів правосуддя. Таке ототожнення властиве суддям, співробітникам міліції та прокуратури. Інші покладаються на власний професіоналізм і прагнуть впливати на саме правосуддя, захищаючи громадян і їх інтереси, наприклад, у суді. Адже держава нібито дає мандат юристам, щоб вони були „санітарами” суспільства, своєчасно реагували на будь-які посягання на права і свободи громадян, організацій та підприємств. Свобода юридичної професії - це один з проявів демократії.
На жаль, особливості вітчизняної юридичної системи спотворюють обличчя юриспруденції, залишаючи у своїх рядах далеко не кращих і професійних, а найбільш спритних і кон'юнктурних. Найкращі згодом теж пристосовуються і тоді вже по суті не можуть називатися дійсними юристами. Тому що дійсна юриспруденція - це мистецтво. Але не мистецтво обдурити клієнта. І не мистецтво дзвонити друзям або носити гроші по інстанціях. Це мистецтво в правовому полі. Коли адвокат своїм ім'ям, своєю репутацією та своєю майстерністю здатний впливати на результат справи. На жаль, у суспільстві професія юриста ототожнюється із чим завгодно, але тільки не з безкорисливим служінням істині. Комунікативний бар’єр
У професійному фольклорі символічна дистанція, що розділяє професіонала та об'єкт його діяльності, нерідко трансформується в уявлення про бар'єр, який ускладнює комунікацію або робить її неможливою. Чи не головна властивість, приписувана об'єкту діяльності в професійних байках та жартах, - обмеженість його комунікативних можливостей або повна нездатність до комунікації (пасивність, нерозуміння).
„Пане Сидоров, чому ви при свідках сказали, що пан Петров - дурень? - Пане суддя, звідки мені було знати, що він це приховує?”. Нездатність до комунікації - якість "ідеального" об'єкта: чим більше вона виражена, тим вище необхідність втручання з боку правника. Об'єкт професійної діяльності зображується в професійному фольклорі як джерело і символ комунікативних проблем, рішення яких - завдання професіонала. Характерно, що у взаємодію із професіоналом клієнт вступає саме тому, що зіштовхується із проблемами - неефективністю самостійної комунікації зі своїм середовищем.
По контрасту з об'єктом, професіоналові приписується виняткова комунікативна компетентність - володіння знанням. Претензії іншої сторони на володіння знанням стають предметом осміяння в професійному фольклорі.
Маска та душа юриста
Іншими засобами позначення статусу професіонала, поряд із знанням, є уявлення про стигму - печатку, яка відрізняє носія певної професії серед інших людей. Уявлення про "печатку", яка накладається на людину її професією, є обґрунтуванням стереотипних для професії форм поведінки. „Випущено Біблію для юристів. Перший пункт Нового завіту виглядає так: "Увага, Новий завіт не скасовує Старого завіту".
Юристи сприймають свою професію як мистецтво з певною часткою змагальності та азарту. Викид адреналіну в кров, коли виступаєш перед аудиторією і граєш ту або іншу роль - це те, що приваблює, що змушує працювати, удосконалюватися. У цій стихії юрист сам собі і режисер, і виконавець захоплюючої ролі. Юрист – одне з "облич" людини, одна з наявних ролей.
Відображає порядок цінностей і представляє соціальну роль – юрист певна мова-стиль, яка представлена в юридичних текстах. Мова юристів визначається професійним мисленням. Особливості професійної мови юристів досліджуються спеціальною наукою - юрислінгвістикою. Роль юриста дозволяє йому діяти в певнім полі, але і задає певні обмеження (наприклад, розгляд події тільки з погляду фактів, прагнення до об'єктивності оцінок). Така сукупність обмежень необхідна для реалізації функцій юриста.
Роль очевидна
Наші індивідуальності формуються завдяки субкультурам, які ми вибираємо щоб індивідуалізувати себе. Професійна культура накладає відбиток на спосіб життя практично кожної людини, у чомусь навіть визначаючи не тільки коло її спілкування, але й манеру поведінки, моральні установки.
Останнім часом у суспільстві виникає все більший інтерес до вивчення професійних субкультур. Крім загальних причин, це пояснюється ще й розвитком міжнаціональних комунікацій у сфері ділового спілкування. Роль професійних субкультур у суспільстві величезна, а необхідність їх серйозного вивчення очевидна.
Значну частину пошукових запитів, за якими відвідувачі приходять на юридичний сайт, містять слово «безкоштовно»: безкоштовна юридична консультація, адвокат безкоштовно, безкоштовна правова допомога тощо. Хоча ... Чому дивуватися? Будь-які безкоштовні заходи викликають ажіотаж. Маємо багато синонімів слова «безкоштовно»: задурно, даром, на даровщинку, на дурничку, дурничками, за спасибі, за так гроші, задарма. І напевно, що це не вичерпний перелік.
Співвітчизники настільки ласі до безкоштовного, що це стало предметом численних жартів, анекдотів, прислів'їв і приказок: "На халяву і оцет солодкий", "Безкоштовний сир тільки в мишоловці", "Дармо лікуєшся - дарма лікуєшся".
Казкова реальність
Багато років радянська влада вабила гаслом: «При комунізмі все буде безкоштовно». А поки, ось вам, дорогі пролетарі, безкоштовну медицину, безкоштовну освіту, безкоштовні путівки, а для слуг народу ще й безкоштовні магазини. Тільки те, що всі ці нібито безкоштовні блага, які «подарувала» радянська влада, не такі вже й безкоштовні, що за все це потрібно було безкоштовно працювати, як-то соромливо не згадувалося.
Страх бути відлученим від загальної безкоштовної годівниці охоплював більшість населення колишнього СРСР. Сам факт переходу від соціалізму до капіталізму, від тоталітаризму до демократії не може моментально змінити свідомість людини. Й живе дотепер у багатьох туга за дармовщиною. Вони будуть лаяти всіх і вся, жити в злиднях, але проявити сяку-таку ініціативу, по всій видимості, нездатні. [spoiler] Тема "ділитися треба", необережно анонсована людиною досить відомою і небідною, бадьоро і радісно була підхоплена, в основному, тими, хто чомусь вирішив, що невисока сума щомісячного доходу є для них підставою до того, щоб стати в цьому житті паразитом. У "здоровому" наданні безплатної допомоги ключовою є не стільки тема соціальної справедливості (це взагалі утопія), скільки тема особистої відповідальності. Соціально благополучна людина зацікавлена у тому, щоб жити в суспільстві, яке і в цілому соціально благополучно, а тому для неї природно прагнення ділитися з іншими тим, що у неї є гарного, причому не завжди мова йде про щось матеріальне. Гроші, це, на щастя, не єдина субстанція, яку можна конвертувати в добро. У добро можна конвертувати і свої професійні можливості.
Якщо подивитися ще ширше, то справа, звичайно, не тільки в радянській владі. Є такий вислів: «ввібрала з молоком матері». З молоком матері вбираємо, зокрема, казки. Що можна чекати від співвітчизників, дитинство яких супроводжували Золота рибка, яка дармо виконує бажання, Квітка-семицвітка, що не вимагає від своєї господині найменшої праці. Казки з народження плекають ілюзії того, що отримувати подарунки (дарма, на дурничку) і нічим за це не розплачуватися - цілком реально. А ось іноземці Синдереллі потрібно було багато працювати, щоб в результаті отримати нагороду - стати принцесою. Елізі, принцесі у вигнанні, довелося голими руками плести сорочки з кропиви, щоб із зачарованих лебедів перетворити своїх братів знов у принців. Русалочці довелося багато чим пожертвувати, щоб бути поруч зі своїм коханим, а потім і зовсім розлучитися з життям, тільки щоб її коханий був щасливий.
Дармовщина розбещує
Важко людині боротися зі спокусами «дармовщини». Але вона не стоїть на місці, розвивається. З дорослішанням людина починає усвідомлювати, що нічого в цьому світі не буває просто так, нічого не дається даром, за все треба платити. По суті справи, будь-які стосунки між людьми, якої б сфери життя вони не торкалися - любов, дружба, бізнес, творчість - це обмін. Якщо правник консультує свого клієнта, він витрачає час на роботу, витрачає енергію на спілкування. Праця повинна бути відповідним чином винагороджена.
Навіщо правники надають послуги безкоштовно? Причин декілька: хтось не надто впевнений у собі, хтось демпінгує, знижуючи можливі заробітки своїх колег; хтось заманює клієнта, сподіваючись, що безкоштовна консультація згодом перейде в платну. Мало хто з «дарувальників» замислюється, що подібна дармовщина розбещує клієнтів. Люди, які прагнуть отримати щось, не заплативши, в духовному плані деградують. Крім того, безкоштовне не цінується. Дорожче купиш - більше цінуєш. Любителі дармовщини не вміють цінувати не тільки чужу, але і свою працю. Виходить, що прагнення належним чином оплатити отримані послуги свідчить про зрілість. Звичайно, випадки бувають різні: людина потрапила в біду, допомога їй потрібна терміново, а грошей у цей момент немає, але таке трапляється рідко. Правники діляться з клієнтами своїми часом та енергією і мають право на еквівалентну компенсацію. Важливо знайти ту межу, яка відділяє невелику безкоштовну професійну пораду від «безкоштовного сиру», який приведе людину у мишоловку.
Благодійність виховує споживацтво. Однак, в кінцевому підсумку, все залежить від того, які форми вона приймає. Надання безкоштовних послуг має ґрунтуватись на принципі "не тільки нагодуй рибою, але дай вудку і навчи нею користуватися". Безкоштовна консультація має бути не лише допомогою в екстреному випадку, але й дати вміння і навички, сприяти самостійності її отримувача у вирішенні його проблем.
Ділитися даром
Існують і інші приказки: "Роби добро і кидай його у воду, воно тобі завжди добром повернеться". Але спробуйте прийти в магазин, набрати кошик продуктів і пройти повз охорону і каси, мотивуючи тим, що хочете отримати все це безкоштовно, тому що люди повинні робити один одному добро. Може здатися, що задарма - це від слова «дар», «дарувати», обдаровувати своїм даром. Проте, ніхто задарма дар не отримує. Правники, які дійсно мають дар, або вже заплатили за нього платою за навчання, безсонними ночами, хворобами, невдалим особистим життям або ж потім розплачуються за цей дар тими ж безсонними ночами, платою за юридичні видання, хворобами, відсутністю особистого життя і іншим...
Чому дар дається не всім поголовно, а комусь конкретному? Мабуть тому, що не кожний зможе нести тягар цієї місії. А дар дається найбільш гідним і найсильнішим. Адже плата за дар буває настільки важкою, що переважна більшість з радістю відмовилися б від нього - та не можуть... повинні...
Вартість дару
Гонорар, який взятий за чесну працю не може вважатися приниженням професії. Як тільки судовий захист та представництво оформляються в окрему професію, виникає питання їх оплати. Адвокатура ніколи не була повністю безоплатною. Римські адвокати республіканського періоду хоча не мали права укладати угоду про гонорар, але могли отримати подарунки від клієнтів після закінчення процесу.
Адвокат Суілій у свій захист звертався до імператора Клавдія: "Красномовство не може бути безоплатним, тому що в противному випадку, піклуючись про чужі інтереси, ми втрачали б з уваги свої власні... ніхто не ставить за мету те, від чого не може передбачати ніякого плоду... якщо заняття будуть позбавлені винагороди, то вони загинуть". Згодом Клавдій дозволив адвокатам брати гонорар у розмірі не більше 10 тис. сестерціїв. Однак адвокати знайшли способи обійти заборону (наприклад, брали 10 тисяч за кожну процесуальну дію).
В період владарювання Олександра Сівера в III ст. ставлення до гонорару змінилося. Адвокати отримали право позову про гонорар. При цьому вперше були сформульовані критерії, якими керувався суд при визначенні розміру гонорару адвоката, якщо між адвокатом і клієнтом відсутня угода. Розмір залежав від роду справи, таланту адвоката, звичаїв адвокатури та важливості судової інстанції, але не міг перевищувати встановлену таксу.
Історія юридичної професії свідчить про те, що завжди існували дві протилежні позиції: безкорисна допомога та звичайний прибутковий бізнес. Істина, мабуть, посередині. Плата за юридичні послуги є мірою поваги до правника як зі сторони клієнта, так і самого правника до себе. Відомий адвокат Федір Плєвако казав, що «с тех пор как изобретены деньги, проблема выражения благодарности перестала быть чересчур затруднительной».
Межі ентузіазму
Про духовні та маркетингові аспекти послуг pro bono написано багато. Їх користі ніхто не заперечує. Та чи буває безкоштовне якісним? Якщо зазвичай стимулом є розмір гонорару, то що є стимулом безкоштовної праці? І якщо мотивація безкоштовної праці слабка та ентузіазму не вистачає, можна припустити, що зусилля та можливості будуть заощаджені для оплачуваної роботи. А це, звісно, відобразиться на якості безоплатних послуг. Крім того, таке постійне «заощадження», відкладення праці у повну силу на майбутнє може призвести до зниження професіоналізму.
Втім, гроші – це лише один із видів заохочення, хоча й дуже важливий. Дійсно професійні правники можуть отримувати задоволення від професійно виконаної роботи.
Безкоштовність за призначенням
Певним чином підвищити мотивацію надання безкоштовних послуг може відповідь на питання – чи дійсно клієнт не має можливості оплатити роботу та чи дійсно він потребує допомоги і не намагається скористатись можливістю отримати щось задарма. Питання "як я можу переконатися в тому, що моя допомога дійшла за призначенням?", по суті, має просту відповідь. Все залежить тільки від готовності витратити якийсь час на те, щоб простежити шлях своєї допомоги. Більше того, має сенс бути готовими до того, що і особиста адресна допомога далеко не гарантує, що вона неодмінно стане в пригоді. І зробити тут нічого не можна, це, що називається, професійні ризики.
Внутрішній спокій - питання внутрішньої психологічної стабільності. Не в сенсі "я свою добру справу зробив, а як вони там моїми порадами розпорядяться, це вже на їх совісті". Якщо рішення про надання послуг безкоштовно прийняте свідомо, то, вирішивши довіряти, має сенс довіряти. В іншому разі є ризик нажити виразку шлунка.
Користь безкорисного
Не є таємницею, що надання послуг pro bono використовується як інструмент PR. Існує точка зору, заснована, в тому числі, на Євангелії, що права рука не повинна знати, що робить ліва, і тому кожен, хто хоче визнання за свої благі справи, нещирий у своїх поривах і корисливий.
Очорнити, знайти приховані мотиви, непорядні прийменники не складно. Чи треба відповідати на питання - кому це вигідно? Чому ми готові звинуватити в особистому піарі, але при цьому рідко замислюємося, скільки потрібно мужності, щоб своїм ім'ям гарантувати якість надаваної безкоштовно допомоги?
Багато хто не зберігає анонімність тільки тому, що саме популярність допомагає вирішувати поставлену задачу максимально ефективно. Бажання конкретної людини надати допомогу і при цьому залишитися неназваною - гідно поваги як позиція, але, якщо ми хочемо не лише разово допомогти, але й привернути увагу суспільства і держави до соціальних проблем, вирішувати їх мовчки не вийде.
