Последние события в стране дают основания считать, что вскоре нас ждет новый бум споров по кредитным договорам. Граждане, потеряв источник доходов, будут пытаться разрывать и признавать недействительными договоры кредитов и ипотеки.
Судебная практика на сегодня достаточно однозначна. Так, согласие совладельца общего имущества для его передачи в ипотеку - вопрос, который неоднократно рассматривался судами. Отсутствие согласия всех сособственников на передачу в ипотеку имущества часто становится основанием признать ипотечный договор недействительным.
Правовая позиция, обязательна к применению при решении вопроса о необходимости получения согласия на ипотеку совладельца, если его права на имущество были зарегистрированы после заключения ипотечного договора, изложена в постановлении Верховного Суда № 6-96цс13 от 30.10.2013 г.
В указанном деле истец требовал признания ипотечного договора недействительным по причине того, что он является совладельцем залогового имущества, и не давал своего согласия на его передачу в ипотеку. Родителям истца на праве общей совместной собственности принадлежал жилой дом, который был оформлен на имя матери. После смерти отца на его часть жилого дома было открыто наследство, и решением суда за истцом было признано право собственности на часть дома в порядке наследования. До признания за истцом права собственности на часть дома ему стало известно, что его мать без его согласия для обеспечения выполнения условий кредитного договора заключила с банком договор ипотеки, согласно условиям которого передала в ипотеку жилой дом.
Суды от первой до кассационной инстанции отказали в удовлетворении требований истца, мотивируя свой отказ тем, что в момент заключения оспариваемой сделки единственным собственником предмета ипотеки была иметь истца.
ВСУ не согласился с судами предыдущих инстанций и пришел к выводу, что в соответствии со ст. 548 ГК УССР принятое наследство имущество принадлежит наследнику с момента открытия такого наследства. Поскольку по правилам ГК УССР истец вступил в наследство еще до заключения его матерью спорного договора ипотеки, отсутствие согласия истца как совладельца недвижимости является достаточным основанием для признания ипотечного договора недействительным.
ВСУ также подчеркнул, что часть объекта недвижимого имущества может быть предметом ипотеки лишь после ее выделения и регистрации права собственности на нее как на отдельный объект недвижимости в соответствии со ст. 578 ГК и ст. 6 Закона Украины «Об ипотеке». При этом ВСУ отмечает, что в процессе признания недействительным договора ипотеки на основании отсутствия согласия одного из совладельцев важную роль играет момент приобретения права собственности на имущество каждым из совладельцев.
Остается надеяться, что кадровые и другие изменения в судебной власти не выведут судебную практику за пределы правового поля.
Термины "вред", "убытки", "ущерб" используются настолько вольно, что это приводит к неоднозначному их толкованию не только учеными, но и судами.
Высший специализированный суд дословно растолковал ст. 22 ГК Украины, согласно которой убытками являются:
потери, которые лицо понесло в связи с уничтожением или повреждением вещи, а также расходы, которые лицо понесло или должно понести для восстановления своего нарушенного права (реальные убытки);
доходы, которые лицо могло бы реально получить при обычных обстоятельствах, если бы его право не было нарушено (упущенная выгода).
Суд пришел к выводу, что по своей правовой природе имущественным вредом являются убытки (порча, ухудшение или уничтожение ценности), нанесенные имуществу физического или юридического лица в результате его повреждения, необходимость произвести затраты на восстановление имущества или других ценностей, необходимость осуществления излишних затрат с целью восстановления нарушенного права.
Отождествление убытков с возмещением вреда или ущерба спорно, поскольку это вовсе не равнозначные понятия.
Однако суд пришел к выводу, что расходы понесенные истцом вследствие отключения дома от газоснабжения с целью приобретения обогревателей, электрической простыни и готового (сухого) корма для домашних животных, не являются имущественным ущербом. В результате понесенных расходов истцом были приобретены в собственность материальные ценности для удовлетворения собственных потребностей, которые с момента приобретения остаются в его собственности. Указанные расходы нельзя отнести к расходам, осуществленным для восстановления нарушенного права на получение природного газа от ответчика, а потому они не являются убытками.
Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 11 липня 2011 року відповідачем без попереднього повідомлення та у його відсутність було відключено газопостачання у житловому будинку, в якому він мешкає зі своєю родиною. Після повернення із відпустки він звернувся до відповідача з метою врегулювання взаємовідносин, однак, його усні звернення були залишені без уваги. У відповідь на заяву позивача відповідач направив йому вимогу № 404/204 від 3 серпня 2011 року про погашення заборгованості станом на 1 липня 2011 року у розмірі 508 грн. 17 коп. та відмовився підключати будинок до газопостачання, обґрунтовуючи свою відмову наявністю даного боргу за колишнім власником будинку.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2011 року дії відповідача були визнані незаконними та зобов'язано останнього поновити газопостачання в його будинку. Але за період неправомірних дій відповідача, позивачу було нанесено майновий збиток, який виник внаслідок необхідності придбати обігрівальні прилади: обігрівач СЕН Т 300 - 2 шт. по 720 грн. кожний, обігрівач ЕNSA Т 750 - 1 шт. вартістю 1045 грн., грілка електрична - 1 шт. вартістю 90 грн., простирадло електричне - 1 шт. вартістю 290 грн., загальна вартість придбаного склала 2 845 грн. Також він вимушений був придбати готовий (сухий) корм для домашніх тварин на суму 3 229 грн. У результаті відсутності опалення позивач переніс ряд захворювань та знаходився на лікарняному з листопада 2011 року до поновлення подачі газу та за цей час на придбання лікарських препаратів ним було витрачено 2 144 грн. 65 коп.
У зв'язку з цим просив стягнути з відповідача майнові збитки на суму 8 218 грн. 65 коп. Також, позивачу було спричинено моральну шкоду, яка пов'язана з додатковими втратами часу, грошових коштів, зміни способу життя позивача, погіршенням його здоров'я, побутовими умовами для життя, харчування, відпочинку та сну. Тому просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 5 тис. грн. та понесені ним судові витрати.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 6 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 2 775 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз», просить скасувати вказані судові рішення у частині стягнення матеріальної шкоди, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У частині відмови у задоволенні решти позовних вимог сторони ухвалені у справі рішення не оскаржили.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України відповідач має відшкодувати позивачу 2 775 грн. вартості обігрівачів та простирадла.
З такими висновками судів погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судом установлено, що відповідно до договору дарування від 14 листопада 2002 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 35).
11 липня 2011 року відповідачем було відключено газопостачання зазначеного будинку.
Листом від 03 серпня 2011 року відповідач повідомив позивача про те, що станом на 01 липня 2011 року у нього є заборгованість у розмірі 508 грн. 17 коп. (а. с. 4).
Відповідно до акту повірки ПАТ «Донецькоблгаз» 31 січня 2012 року ОСОБА_3 за даною адресою було підключено газопостачання (а. с. 53 зворот).
Рішенням Краматорського міського суду від 6 листопада 2011 року, та рішенням Апеляційного суду Донецької області від 27 грудня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Донецькоблгаз" про визнання дій по відключенню від газопостачання незаконними, зобов'язання відновити газопостачання, визнання вимог про сплату заборгованості необґрунтованими та зобов'язання провести перерахунок, відшкодування моральної шкоди, у задоволені позовних вимог щодо моральної шкоди було відмовлено, задоволені позовні вимоги щодо визнання дій відповідача незаконними та зобов'язано останнього поновити газопостачання в його будинку (а. с. 53).
Суди, посилаючись на преюдиційність вказаного рішення та ч. 1 ст. 1166 ЦК України, стягнули з відповідача 2 775 грн. вартості придбаних позивачем обігрівачів та простирадла.
Проте, зазначеною статтею встановлена підстава цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди - наявність правопорушення, що включає такі складові елементи: майнову шкоду, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між ними, вина заподіювача шкоди
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, за своєю правовою природою майновою шкодою є збитки (псування, погіршення або знищення цінності), завдані майну фізичної або юридичної особи в наслідок його пошкодження, необхідність провести затрати на відновлення майна чи інших цінностей, необхідність здійснення зайвих витрат з метою відновлення порушеного права.
Внаслідок здійснених витрат позивачем були набуті у власність матеріальні цінності для задоволення власних потреб, які з моменту придбання залишаються в його власності. Вказані витрати не можна віднести до витрат, здійснених для відновлення порушеного права на отримання природного газу від відповідача, а тому вони не є збитками.
Суди на вищевказані обставини та норми матеріального права уваги не звернули та прийшли до помилкового висновку про наявність правових підстав задоволення позову у частині відшкодування матеріальної шкоди.
Оскільки обставини справи судами встановлені повно і правильно, не потребують додаткового дослідження доказів, однак судові рішення у справі у частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому вони у цій частині підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 341 ЦПК України, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові з вищенаведених підстав.
Керуючись ст. ст. 333, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» задовольнити. Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 06 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2012 року у частині стягнення матеріальної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.
Верховный Суд Украины в постановлении от 25.09.2013 года № 6- 80цс13 по делу по иску о признании частично недействительным кредитного договора и взыскании убытков пришел к следующим выводам.
По правилам части первой статьи 203 ГК Украины содержание сделки не может противоречить этому Кодексу, другим актам гражданского законодательства, а также интересам государства и общества, его моральным принципам. Согласно части первой статьи 215 ГК Украины основанием недействительности сделки является несоблюдение в момент совершения сделки стороной (сторонами) требований, установленных частями первой - третьей, пятой и шестой статьи 203 настоящего Кодекса.
Согласно пункту 6 части первой статьи 6 Закона Украины "О финансовых услугах и государственном регулировании рынков финансовых услуг" договор о предоставлении финансовых услуг должен содержать размер финансового актива, указанный в денежном выражении, сроки его внесения и условия взаиморасчетов.
Согласно положениям части пятой статьи 11, статьи 18 Закона Украины "О защите прав потребителей" к договорам о предоставлении потребительского кредита применяются положения этого Закона о несправедливых условиях в договорах, в частности положения, согласно которым предусматриваются изменения в любых расходах по договору, кроме процентной ставки. Продавец (исполнитель, производитель) не должен включать в договора с потребителем условия, которые являются несправедливыми. Условия договора являются несправедливыми, если вопреки принципу добросовестности его следствием является существенный дисбаланс договорных прав и обязанностей в ущерб потребителя. Если положение договора признано несправедливым, включая цену договора, такое положение может быть изменено или признано недействительным. Положение, которое было признано недействительным, считается таковым с момента заключения договора.
Положения договора о потребительском кредите, которые содержат условия об изменениях расходов, в частности относительно платы за обслуживание кредита и платы за досрочное его погашение являются несправедливыми и это является основанием для признания таких положений договора недействительными.
Материалы, предоставленные в блоге, носят ознакомительный характер. Рекомендуем обратиться к специалистам. Адвокат в Киеве: (044) 383-50-62; (096) 445-47-90 e-mail: super.legal-protection@yandex.ru
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 25 вересня 2013 року
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Яреми А. Г., суддів - Гуменюка В. І., Охрімчук Л. І., Романюка Я. М., Лященко Н. П., Патрюка М. В., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Єврокапітал" про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення збитків, за заявами ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року,
встановила:
У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 листопада 2008 року він та товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Єврокапітал" (далі - ТОВ "ФК "Єврокапітал" ) уклали кредитний договір, відповідно до умов якого йому було надано 80946 грн. 50 коп. кредиту, строк повернення якого встановлено не пізніше ніж 8 листопада 2010 року. Крім установлення плати за користування кредитом у розмірі 5 процентів річних, пунктами 2.2.3, 4.1 та 4.3 указаного кредитного договору передбачені плата за обслуговування кредиту й плата за його дострокове погашення.
Вважаючи, що пункти 2.2.3, 4.1 та 4.3 кредитного договору є несправедливими й не відповідають вимогам статей 11, 18 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон України "Про захист прав споживачів" ), оскільки курс долара коливається, тому плата за обслуговування кредиту та плата за його дострокове погашення є змінною величиною, а також кредитний договір укладений ним під впливом обману з боку відповідача, ОСОБА_1 просив визнати пункти 2.2.3, 4.1 та 4.3 кредитного договору недійсними й стягнути з відповідача на його користь 59380 грн. 54 коп. збитків (зайво сплачені платежі за кредитним договором за період з грудня 2008 року до жовтня 2009 року).
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 квітня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою останнього на вказані рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій.
У заявах ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року порушується питання про скасування цієї ухвали й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
В обґрунтування заяв ОСОБА_1 посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 6 Закону України від 12 липня 2001 року N 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ), статей 6, 203, 215, 627, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяв про перегляд Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_1 надав:
ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року у справі про визнання недійсними окремих положень кредитного договору та стягнення збитків;
ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року у справі про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів;
ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року у справі про визнання недійсними пунктів кредитного договору та зобов'язання вчинити певні дії;
постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року у справі про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 8 листопада 2008 року між ТОВ "ФК "Єврокапітал" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 80946 грн. 50 коп. на придбання автотранспортного засобу зі сплатою ним процентів за користування коштами в розмірі 5 процентів річних і строком повернення до 8 листопада 2010 року.
За пунктом 2.2.3 цього договору плата за обслуговування кредиту розраховується за певною формулою та залежить від коефіцієнта зміни курсу Національного банку України (далі - НБУ) долара США до гривні. Цим самим пунктом установлено, що розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту у відсотках дорівнює 0,00 процентів. Пунктом 4.1 указаного договору передбачено, що у разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника плата за дострокове погашення також розраховується за певною формулою. Згідно із затвердженим сторонами графіком платежів, який є невід'ємною частиною договору, позивач повинен сплачувати щомісяця до 8 жовтня 2010 року фіксовану суму в розмірі 3551 грн. 24 коп. та 8 листопада 2010 року сплатити останній платіж у розмірі 3531 грн. 78 коп. Ці платежі складаються із частини основного боргу, процентів та плати за обслуговування кредиту, яка дорівнює нулю.
З квитанцій про сплату коштів за кредитним договором убачається розбіжність між розмірами щомісячних платежів, установлених графіком, і сумами фактично сплачених щомісячних платежів, до яких включені плата за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до зміни курсу НБУ долара США до гривні. Так, ОСОБА_1 сплачено: у грудні 2008 року 4510 грн., у січні 2009 року 4716 грн., у лютому, березні та квітні 2009 року по 4720 грн., у травні 2009 року 4726 грн., у червні 2009 року 4662 грн., у липні 2009 року 4670 грн., у серпні 2009 року 4720 грн., у вересні 2009 року 4900 грн., у жовтні 2009 року 4906 грн., унаслідок чого розмір щомісячних платежів збільшився. У жовтні 2009 року ОСОБА_1 достроково виконав усі платежі за кредитним договором, сплативши 61692 грн., і в цю суму входить плата за дострокове погашення кредиту.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із того, що плата за обслуговування кредиту та його дострокове погашення передбачені кредитним договором, підписаним сторонами, і ця плата не суперечить законодавству. ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма умовами кредитного договору, погодився з ними, виконав їх.
В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року та від 30 січня 2013 року, доданих до заяв ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, містяться висновки про те, що умови кредитного договору про оплату позичальником коштів за обслуговування кредиту та його дострокове повернення є несправедливими й не відповідають вимогам частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2013 року, наданій для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що відповідно до положень частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умова кредитного договору, якою встановлена процентна ставка в розмірі 72 процентів річних за прострочення сплати щомісячного платежу, перевищує розумну межу компенсації за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим ця умова договору є несправедливою.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів", статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Оскільки в спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю.
Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, та від 24 квітня 2013 року, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, і вони відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Крім того, такий самий висновок міститься в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року (справа N 6-80цс12).
Ураховуючи викладене, суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, помилково погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання спірних умов кредитного договору недійсними.
За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частин першої, другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частинами першою, другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
постановила:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
Поскольку обязательство по уплате алиментов носит периодический характер и должно выполняться ежемесячно, то при рассмотрении споров о взыскании на основании ч. 1 ст. 196 СК Украины пени на суммы неуплаченных алиментов суд должен выяснить размер неуплаченных алиментов по каждому из этих периодических платежей, установить срок, в который каждое из этих обязательств должно быть выполнено, и с учетом установленного исчислить размер пени исходя из суммы неуплаченных алиментов за каждый месяц отдельно от дня нарушения плательщиком алиментов своей обязанности по их уплате до дня принятия судом решения о взыскании пени, подытожив размеры начисленной пени за каждый из просроченных платежей и определив ее общую сумму.
Будьте внимательны при составлении расчета исковых требований.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 11 вересня 2013 року
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А. Г., суддів: Патрюка М. В., Гуменюка В. І., Григор'євої Л. І., Лященко Н. П., Онопенка В. В., Охрімчук Л. І., Романюк Я. М., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, про стягнення заборгованості за аліментами та пені від суми несплачених аліментів, встановила:
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - міський відділ державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, про стягнення заборгованості за аліментами та пені від суми несплачених аліментів. Позивачка зазначала, що на підставі рішення суду з ОСОБА_2 підлягають стягненню аліменти на утримання їх з ОСОБА_2 дочки ОСОБА_3. Посилаючись на те, що від сплати аліментів ОСОБА_2 ухиляється, позивачка просила стягнути з нього 12817 грн. 60 коп. заборгованості за аліментами та 136889 грн. 79 коп. пені від суми несплачених аліментів.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 28 жовтня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12817 грн. 60 коп. заборгованості за аліментам та 136889 грн. 79 коп. пені від суми несплачених аліментів, а всього 149707 грн. 39 коп.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2013 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені від суми несплачених аліментів змінено, зменшено суму стягнення з 136889 грн. 79 коп. до 3990 грн. 35 коп.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за зазначеним позовом.
У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду й направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 196 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі ст. 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Ухвалюючи рішення про стягнення пені від суми несплачених аліментів апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що сума пені нараховується у розмірі одного відсотка від суми несплачених кожного місяця аліментів за кожен день прострочення, та обчислив її в межах одного місяця.
Разом з тим, у рішенні колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 10 червня 2009 року та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого та 11 травня 2012 року, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 196 СК України посилається у своїй заяві ОСОБА_1, суди касаційних інстанцій вказували, що оскільки аліменти призначаються та виплачуються щомісяця, то неустойка (пеня) від суми несплачених аліментів нараховується не на загальну суму заборгованості, а базою для її нарахування є сума чергового несплаченого місячного платежу. При цьому її нарахування не обмежується тим місяцем, коли мали бути сплачені аліменти, а здійснюються за кожен день прострочення по кожному місячному платежу окремо до повного погашення заборгованості.
Отже, судом касаційної інстанції допущено неоднакове застосування ч. 1 ст. 196 СК України у справах з подібних правовідносин.
Усуваючи розбіжності у застосуванні зазначеної норми матеріального права, Верховний Суд України виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
Оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, встановити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.
Судом установлено, що на підставі виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 20 вересня 1996 року, ОСОБА_2 має сплачувати ОСОБА_1 кошти на утримання їх неповнолітньої доньки ОСОБА_3, 22 листопада 1992 року народження, у розмірі j частки всіх видів його заробітку щомісяця до досягнення дочкою повноліття. Також, як установлено судом, платник аліментів ОСОБА_2 допустив заборгованість по сплаті щомісячних сум платежів аліментів, починаючи з лютого 2007 року.
Встановивши такі обставини, апеляційний суд став правильно нараховувати суми пені по кожному місячному платежу окремо, однак помилково обмежився лише місяцем, коли боржник мав сплатити чергову суму аліментів, однак не зробив цього.
Таким чином, за однакових фактичних обставин судами касаційних інстанцій неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 3604 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 3603, ч. ч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2013 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Кристаллы замерзшей воды, а именно лед, покрывающий тротуары и падающий с крыш в виде сосулек, все чаще становится предметом судебных разбирательств. Суды исками не завалены, но тенденция имеется.
Большинство граждан скептически относится к судебным искам, останавливаются на полдороги. Действительно судебное разбирательство может длиться более года. Радует, что судьи в таких ситуациях, как правило, на стороне потерпевшего.
Итак, если Вы получили травму в результате гололеда или падения сосульки и готовы судиться:
Найдите свидетелей. Ими могут быть Ваши спутники. Если же спутников не было, попросите прохожих оставить свои контакты.
Вызовите скорую. Обязательно возьмите и сохраните справку скорой, в которой будут зафиксированы обстоятельства происшествия.
Сохраните справки, рентгеновские снимки. Если кроме врачей скорой помощи вас осматривали и другие врачи или вы делали обследования, обязательно сохраните справки и результаты обследований. Все это пригодится при обосновании материального и морального ущерба в суде.
Сохраните все чеки и квитанции. Для того, чтобы возместить материальные затраты необходимо собирать все чеки и квитанции из больницы, аптеки, службы такси, связанные с лечением и другими последствиями события.
Сфотографируйте место происшествия – тротуар, который не был должным образом обработан противогололедными смесями или крышу с сосульками. Для этого попросите родственников или друзей как можно быстрее сделать фотографии состояния тротуара/крыши.
Если же травма уже получена, а Вы вовремя не сориентировались, расстраиваться не стоит. Можно поискать свидетелей, которые подтвердят, что участок, где получена травма, систематически не убирается. Ими могут стать, например, жители соседних домов.
После выписки из больницы выясните, по чьей вине тротуар/крыша оказались неочищенными, подавайте претензию или обращайтесь в суд. Виновник обязан компенсировать затраты на лечение и возместить причиненный моральный вред.
«Жертвами» льда часто становятся автомобили. Падение сосульки на автомобиль зачастую – не страховой случай, и если посмотреть договор страхования, то в некоторых страховых компаниях он не подпадает под действие полиса. Если Вы готовы судиться с целью компенсации ущерба:
Вызывайте милицию. Если в момент падения сосульки авто двигалось, случай оформляют сотрудники ДПС. Они составят протокол о происшествии, опишут повреждения и место, где все случилось. Оставьте себе копию протокола.
Не отгоняйте авто с места происшествия.
Постарайтесь зафиксировать в протоколе как можно больше деталей происшествия. Укажите дату происшествия, адрес дома, откуда сосулька упала на машину, причины повреждения, отметьте те элементы у авто, которые были повреждены, запишите координаты свидетелей и милиционеров, не забудьте подписи и т.д.
Сфотографируйте место происшествия. На фотографиях должен быть запечатлен сам поврежденный автомобиль, нанесенные ему упавшими сосульками повреждения, место вокруг машины, сосульки или куски льда, карниз дома и общая панорама. Дом, с которого сосулька упала на машину, должен быть сфотографирован так, чтобы был виден его номер и название улицы.
Дальше необходимо выяснить, кто следит за состоянием крыши – собственник здания или организация, ответственная за обслуживание данного дома. Виновник обязан компенсировать затраты на ремонт и возместить причиненный моральный вред.
Кстати, заверения некоторых «специалистов» о том, что для суда не имеет значения, что машина, возможно, была припаркована в неположенном месте или здание было обклеено предупредительными объявлениями о сосульках, не подтверждаются судебной практикой.
Став жертвой стихии и халатности, не становитесь «жертвой» «специалистов». Действительно хороший адвокат разъяснит нюансы судебной перспективы Вашего дела. Возможно, знакомые могут посоветовать хорошего адвоката, который специализируется именно на ведении судебных дел и имеет успешный опыт возмещения материального и морального ущерба в суде. Кстати, затраты на правовую помощь можно также взыскать с ответчика.
Хороший адвокат может понадобиться и на стадии исполнения решения. Так, жертве гололеда 2009 года в результате длительной судебной тяжбы получившей . , исполнительная служба в январе 2013 г. вернула без исполнения исполнительный лист о взыскании с Киевской городской государственной администрации морального и материального ущерба. Не смотря на обещания КМДА возместить ущерб и наличие постановления КМУ от 3 августа 2011 N 845 «Об утверждении Порядка выполнения решений о взыскании средств государственного и местных бюджетов или бюджетных учреждений».
Даже если у Вас отсутствует желание или возможности обратиться к адвокату, не оставляйте это происшествие без реагирования. Если каждый пострадавший будет добиваться справедливости, в судах будут рассматриваться тысячи исков, права, здоровье и имущество граждан будут иметь бОльшую ценность в этой стране.
В связи с тем, что Единый государственный реестр судебных решений часто перегружен запросами, некоторые решения приводятся ниже. Ознакомившись с ними, можете самостоятельно оценить судебную перспективу Вашего случая.
Похоже, начинает складываться четкая практика по применению закона «Об инвестиционной деятельности» в судебных разбирательствах относительно выполнения обязательств по договору о долевом участии в строительстве многоквартирного дома.
Так, Верховный Суд Украины принял решение от 21 ноября 2012 г. по делу № 6-101цс12, согласно которому инвестицией по определению закона «Об инвестиционной деятельности» нельзя считать участие лица в строительстве многоквартирного дома, когда целью является приобретение права собственности на квартиру в этом доме. ВСУ постановил не применять этот закон в разрешении споров относительно обязательств по договору о таком участии в строительстве.
Суд исходил из того, что ст. 1 Закона Украины «Об инвестиционной деятельности» устанавливает, что инвестициями являются все виды имущественных и интеллектуальных ценностей, которые вкладываются в объекты предпринимательской и других видов деятельности, в результате которой создается прибыль (доход) или достигается социальный эффект. Однако, заключая договор об участии в строительстве многоквартирного жилого дома, сторона ставила себе целью приобрести в собственность квартиру в этом доме, а не создать прибыль (доход) или достичь социального эффекта. Таким образом, суд не считает улучшение жилищных условий, реализацию конституционного права на жилье достижением социального эффекта.
Кроме того, судя по решению, признание договора о паевом участии в строительстве недействительным в связи с несоответствием законодательству (например, ) становится практически невозможным.
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів:Патрюка М.В.,Жайворонок Т.Є.,Романюка Я.М., Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_10 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12 та виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області про визнання договору про дольову участь у будівництві будинку та свідоцтва про право власності на квартиру недійсними, визнання права власності на квартиру та виселення з неї,
в с т а н о в и л а :
У березні 2011 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_12 та виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області про визнання договору про дольову участь у будівництві будинку та свідоцтва про право власності на квартиру недійсними, визнання права власності на квартиру та виселення з неї. Позивач зазначав, що 1 червня 2006 року уклав з відповідачем ОСОБА_12 договір про дольову участь у будівництві багатоквартирного жилого будинку по АДРЕСА_1 за яким зобов'язався взяти участь у будівництві ОСОБА_12 зазначеного жилого будинку, здійснивши його фінансування в розмірі 1 200 000 грн., а після введення будинку в експлуатацію мав набути право власності на 1/6 частку будинку, яка складається з квартири НОМЕР_1 загальною площею 300 кв. м. Свої зобов'язання за договором він виконав. Після введення будинку в експлуатацію до нього звернувся його знайомий ОСОБА_13 з проханням оформити квартиру на його, ОСОБА_13 дочку - ОСОБА_11, з тим щоб одержати під заставу цієї квартири банківський кредит. Знаючи ОСОБА_13 тривалий час та довіряючи йому він, позивач, погодився, однак за умови надання йому останнім гарантій повернення квартири в майбутньому, про що повідомив ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_13 помер. Після смерті останнього він, позивач, довідався, що квартира на підставі укладеного 1 червня 2006 року ОСОБА_12 з ОСОБА_11 договору про дольову участь останньої у будівництві будинку оформлена на ОСОБА_11 Оскільки на його вимогу переоформити квартиру на нього ОСОБА_11 відмовилася, позивач, посилаючись на те, що за умовами укладеного ним договору про дольову участь у будівництві передача ОСОБА_12 прав за цим договором третій особі є можливою лише за його, позивача, письмовою згодою, а він такої згоди нікому не давав, а також на порушення ст.ст. 18 та 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» позивач просив визнати укладений ОСОБА_12 з ОСОБА_11 договір про дольову участь у будівництві будинку недійсним, визнати недійсним видане на підставі цього договору на ім'я ОСОБА_11 свідоцтво про право власності на квартиру, визнати за ним право власності на неї та виселити ОСОБА_11 разом з членами її сім'ї з цієї квартири.
Рішенням Іллічівського міського суду від 9 серпня 2011 року позов задоволено. Визнано недійсним укладений 1 червня 2006 року ОСОБА_12 з ОСОБА_11 договір про її дольову участь у будівництві багатоквартирного жилого будинку. Визнано недійсним видане виконавчим комітетом Іллічівської міської ради на ім'я ОСОБА_11 на підставі цього договору свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 та визнано право власності на цю квартиру за ОСОБА_10 Постановлено виселити ОСОБА_11 разом з членами її сім'ї з зазначеної квартири.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 червня 2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_10 просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та передати справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст.ст. 261 та 267 ЦК України. Зокрема, заявник вказує, що в цій справі суд, на відміну він інших справ з подібних правовідносин, невірно визначив початок перебігу позовної давності та застосував її без письмової заяви сторони у спорі. Також, як зазначає заявник, до спірних правовідносин судом помилково не застосовано Закон України «Про інвестиційну діяльність», хоча в інших справах з подібних правовідносин суд касаційної інстанції цей закон застосовував. Разом з тим, на підставі зазначеного Закону ОСОБА_11 не може бути власником квартири, оскільки не сплатила гроші по договору.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення позивача ОСОБА_10, його представника ОСОБА_14 та відповідача ОСОБА_12 на підтримання заяви, а також відповідачки ОСОБА_11 та представників третьої особи -, ОСОБА_15 - ОСОБА_16. та ОСОБА_17. на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що укладений ОСОБА_12 з ОСОБА_11 договір про дольову участь останньої у будівництві багатоквартирного жилого будинку був зареєстрований в бюро технічної інвентаризації і після здачі ОСОБА_12 будинку в експлуатацію ОСОБА_11 на підставі акту прийому-передачі спірної квартири було правомірно видано свідоцтво про право власності на неї, тоді як ОСОБА_10 ніяких дій по оформленню квартири на своє ім'я не вчиняв, а його посилання на домовленість з ОСОБА_13 є голослівним і зібраними у справі доказами не стверджується. Також суд вказав, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, про що було заявлено відповідачкою, адже будинок здано в експлуатацію в лютому 2008 року, а позов до суду ОСОБА_10 пред'явив лише в квітні 2011 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому йдеться про винесення рішення судом першої інстанції, оскільки саме ухваленням ним свого рішення закінчується судовий розгляд спору (ч. 3 ст. 208 ЦПК України).
Так застосував зазначену норму права Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 18 квітня 2012 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилається заявник.
Однак, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, встановивши, що відповідачка ОСОБА_11 зробила заяву про застосування позовної давності лише на засіданні апеляційного суду, тобто після винесення рішення судом першої інстанції, дійшов помилкового висновку про правомірність застосування апеляційним судом позовної давності.
Разом з тим, оскільки судом відмовлено в позові не лише з підстав спливу позовної давності, а і за безпідставністю позову, то це неправильне застосування норми матеріального права не призвело до незаконності рішення в цілому і не може бути підставою для його скасування.
Щодо посилання ОСОБА_10 на ухвалу Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 5 листопада 2008 року, якими до подібних правовідносин, на відміну від справи, яка переглядається, судом застосовано Закон України «Про інвестиційну діяльність», то воно теж не може бути підставою для задоволення його заяви. Так, встановлюючи в преамбулі, що цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, в його ст. 1 уточнюється, що інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Однак, укладаючи договір про участь у будівництві багатоквартирного жилого будинку, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ставили собі за мету набути у власність квартиру в цьому будинку, а не створити прибуток (доход) чи досягти соціального ефекту. За таких обставин їх участь у будівництві будинку не є інвестиціями в розумінні зазначеного Закону і суд обґрунтовано не застосував його до спірних правовідносин.Крім того, посилаючись за положення зазначеного Закону заявник вказує, що ОСОБА_11 не могла набути право власності на спірну квартиру, оскільки грошей на виконання укладеного з ОСОБА_12. договору не сплатила. Разом з тим, за умовами зазначеного договору право власності у ОСОБА_11 на спірну квартиру виникає після закінчення будівництва багатоквартирного жилого будинку і здачі його в експлуатацію (п. 4.1 договору) і не пов'язується з обов'язковою попередньою оплатою. Згідно з п. 3.2.2. договору ОСОБА_11 зобов'язана здійснювати оплату в двохденний строк з моменту отримання письмової вимоги забудівника. Авансування цих сум зазначеним пунктом договору допускається, але не вимагається.
Отже, підстави для скасування рішення суду касаційної інстанції відсутні і в задоволенні заяви ОСОБА_10 слід відмовити.
Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.
Закон о защите персональных данных действует уже почти год. И к концу года его нормы вызвали ажиотаж. Действительно базы персональных данных должны быть зарегистрированы до 01 января 2012 года. На регистрацию был дан целый год. Так что жаловаться не на что. Несмотря на определенные недостатки закона, в целом он направлен на защиту персональных данных граждан. То есть нас с вами. Именно нормы закона о защите персональных данных направлены на защиту от несанкционированной Вами передачи Ваших личных данных, например, коллекторам. К ответственности могут быть привлечены и организации, которые получив без Вашего согласия Ваши личные данные, рассылают почтой или с помощью СМС рекламные материалы. Более того, Закон дает субъекту персональных данных (то есть нам с Вами) право требовать удаления его данных из базы по формальным причинам. Это означает, что некоторые граждане смогут избегать ответственности по заключенным гражданско-правовым договорам, например, по выплате кредита.
Вклад в усиление ажиотажа внесли и СМИ. Особенно впечатлила новость ТСН: «Предприниматели бунтуют против посягательства на их частную жизнь. По Украине прокатилась очередная волна протестов предпринимателей из-за обязательства с нового года предоставить фискальным органам все данные о собственном имуществе, доходах и частной жизни. За нарушение нормативной базы для мелких предпринимателей вводят новые штрафы, которые будут достигать 34 тысяч гривен. Так, в Чернигове торговцы на акции протеста решили показать властям все, вплоть до нижнего белья. Панталоны, трусы и лифчики всех размеров и цветов стали орудием против новых положений Закона о защите частных данных».
Акция интересная, зрелищная. Только на частную жизнь предпринимателей никто не покушается. [spoiler] Базы персональных данных регистрируются Службой по вопросам защиты персональных данных, а не фискальными органами. Регистрации подлежат базы данных с информацией о физических лицах, которые имеются в наличии у юридических лиц и физических лиц - предпринимателей. То есть регистрации подлежит именно база данных. Поэтому, во-первых, сама информация (персональные данные) не передается. Регистрируются не поименно люди, данные которых Вы имеете, а сам факт того, что юрлицо или физлицо-предприниматель владеют такими данными. Во-вторых, если у физического лица-предпринимателя отсутствуют наемные работники и база клиентов (контрагентов) в каком-либо виде не ведется, то, соответственно, регистрировать ему нечего (база данных отсутствует).
«Орудие» против новых положений Закона утрачивает боеспособность, если ознакомиться с положениями закона, определяющими, что есть персональные данные. Это данные, с помощью которых физическое лицо может быть идентифицировано. Например, идентификационный код, адрес + Ф.И.О. и т.д. По выложенным протестующими «орудиям» физлицо не может быть идентифицировано. Ваша частная жизнь если кого-то и интересует, то не Службу по вопросам защиты персональных данных. Закон как раз направлен на защиту частной жизни от посягательств. В том числе от продаж баз данных (базы телефонных номеров, базы ГАИ, БТИ, налоговой и т.д.) на рынке. Именно эти базы содержат личную информацию (например, об имеющейся собственности, паспортных данных), которая продается и используется мошенниками без Вашего согласия.
Складывается мнение, что люди верят в то, что если до нового года они не получат свидетельство о регистрации базы персональных данных, сразу же после празднования нового года на них будет наложен штраф 17 000 грн. Однако это не совсем так.
Решение о наложении штрафа будет принимать суд. На основании данных проверки Службы по вопросам защиты персональных данных. Инспекторы Службы пока не планируют идти ко всем подряд в поисках жертв. Основанием для проверки будет являться жалоба физического лица, чьи права нарушены из-за незаконного использования персональных данных. Кроме того, это лицо должно приложить к жалобе документы, подтверждающие факт нарушения. И прежде, чем составлять админпротокол и передавать его в суд, Служба направит предписание об устранении нарушений. И только потом, если предписание будет проигнорировано, протокол будет составлен и передан в суд.
Порядка проведения проверок Службой пока не существует. Опасаться стоит именно положений этого порядка. Большим сюрпризом может стать и создание требований к порядку ведения и хранения баз персональных данных. Не является секретом то, что характерной чертой нормотворчества в Украине является стремление к бюрократизации и созданию возможностей для коррупции.
Таким образом, если заявление о регистрации базы персональных данных подано до 01.01.2012, претензий по поводу уклонения от регистрации не будет. Даже если свидетельство о регистрации было получено после этой даты. Если заявление не подано вообще, Служба должна направить предписание об устранении нарушения. И только тогда, когда требования службы будут проигнорированы, грозит админштраф на основании решения суда. Если заявление было подано после 01.01.2012, но до момента проверки, о возможных действиях Службы можно пока только догадываться.
Отсутствие практики применения Закона также пока не позволяет однозначно сказать, что вообще считать базой данных. База предполагает наличие упорядоченности в хранении и обработке той совокупности персональных данных, которыми Вы владеете. Если совокупность персональных данных не является систематизированной и упорядоченной, то такая совокупность не может считаться базой персональных данных.
Поэтому стоит подумать, прежде чем подавать заявления о регистрации персональных данных и не плодить базы. Зарегистрировав базу, которой фактически не обладаете, Вы добровольно становитесь объектом для проверок и применения санкций. Без регистрации можно доказывать отсутствие наличия у Вас базы данных, а субъект властных полномочий вынужден будет доказывать, что такая база имеет место и вы уклоняетесь от ее регистрации.
Так что, заявление о регистрации базы персональных данных лучше подать до нового года, но панике поддаваться не стоит.
Остается только задуматься, кому выгоден ажиотаж. Организаторам таких акций? Или юристам, которые в конце года начали предлагать услуги по регистрации баз персональных данных?
P.S.: Заполнение заявления о регистрации базы данных занимает несколько минут. Регистрация бесплатна. Если выстоять очередь в Службе по вопросам защиты персональных данных не представляется возможным, заявление можно направить почтой или обратиться к посредникам. Если имеется электронная цифровая подпись, то заявление можно подать непосредственно на сайте Службы по вопросам защиты персональных данных. Согласие на обработку персональных данных необходимо получить только от тех физических лиц, отношения (трудовые, гражданско-правовые) с которыми возникли с 01.01.2011 г. И заявление, и образцы согласия находятся в свободном доступе.
Определенную информацию можно найти на сайте Службы по вопросам защиты персональных данных: . Консультация юриста может понадобиться при разработке внутренних положений о защите персональных данных.
Да здравствует наш суд - самый гуманный суд в мире! "Кавказская пленница", к/ф
До знакомства с письмом Высшего административного суда Украины от 11.04.2011 г. N 495/11/13-11 была уверена в том, что при применении закона следует исходить из общих принципов права. И преамбула закона устанавливает задачи и принципы, которыми следует руководствоваться при применении норм этого закона.
Именно в преамбуле закреплен дух закона. Что касается именно применения РРО, то судебная практика имеет дела, в которых "дух" закона превалирует над "буквой". Примером могут служить судебные решения, в которых суд отступает от безапелляционного применения норм законодательства, под которые формально подпадает конкретное деяние, основываясь в своих решениях на "намерениях законодателя" и принципе верховенства права.
Одним из таких является решение Хозяйственного суда Закарпатской области от 13.06.2007 г. по делу № 7/143-2007. Удовлетворяя иск, суд пришел к выводу, что целью Закона "является обеспечение полного учета расчетных операций при осуществлении субъектами хозяйствования деятельности по продаже товаров (предоставлению услуг) за наличные денежные средства". А поскольку расчетные книжки по своей сути тождественны РРО и выполняют одинаковую функцию, основная цель Закона была соблюдена. Решение оставлено в силе ВАСУ ().
Таким образом, суд отступил от буквального применения нормы Закона о применении РРО, предусматривающей ответственность за неприменение РРО, взяв во внимание намерения законодателя. Такой подход, с одной стороны, справедлив. Вместе с тем, слабым звеном такого подхода всегда будет являться зависимость поиска смысловой нагрузки от конкретного судьи, региона, исторического момента и т. д.
От правовых коллизий и пробелов в регулировании застраховаться нельзя. Но можно предоставить судьям возможность руководствоваться "духом" закона и принципом верховенства права.
«Мені здається, що уникнути фальші та зберегти чесність і совість адвокатові так само важко, загалом кажучи, як і всякій людині досягти райського стану...» Ф. М. Достоєвський, "Щоденник письменника"
Юристи – унікальні істоти. Одні розробляють схеми захоплення та поглинання, інші створюють програми захисту від рейдерів. Одні виступають на стороні позивача, інші захищають відповідача. А після напруженого трудового дня і ті, і інші збираються поспілкуватись у дружній обстановці щодо шляхів вдосконалення законодавства. Мабуть таке можливе лише серед юристів. Що ж об’єднує юристів у єдину спільноту?
Зв'язок людей в єдине людство є одним із завдань культури. Однією з функцій культури є адаптивна - пристосування людини до природного і соціального середовища. Адаптивна функція культури конкретизується в цілому ряді інших, приватних функцій – пізнавальній, ціннісній, інформаційно-комунікативній, нормативній.
Оскільки суспільство розпадається на безліч груп (національних, демографічних, соціальних, професійних), в кожної з них формується власна культура, тобто система цінностей і правил поведінки. Такі культури в культурі називаються субкультурами. Субкультура це культурна підсистема "офіційної" домінуючої культури, що визначає стиль життя, ціннісну ієрархію та менталітет її носіїв. Ріст субкультур найбільш показовий у професійному світі. І правники в цьому аспекті не виняток.
Юрист - це не професія, це спосіб життя
Професійна субкультура - система символів, атрибутів, цінностей, норм поведінки, особливостей способу життя, поділюваних певною професійною групою. Існування таких субкультур довгий ігнорувалось оскільки професіонали сприймалися як носії домінуючої культури. Термін "субкультура" виник для позначення маргіналів. В міру усвідомлення мультикультурної сутності суспільства, концепція "субкультур" все більше використовується для опису розмаїтості, а не відхилень. [spoiler] Правники, як і будь-яка професійна громадськість, об’єднуються в організації, з'являється все більше спеціалізованих журналів, проводяться різні конференції та зустрічі тощо. Частиною професійної субкультури стали форуми і блоги. Ці елементи субкультури (яка виконує всі функції культури) забезпечують виконання нею пізнавальної та інформаційно-комунікативної функцій (обмін досвідом, навчання), ціннісної та нормативної функцій (розроблення етичних кодексів). Мета цих заходів — консолідація зусиль по створенню стандартів юридичних послуг, поширення досвіду успішної юридичної компанії, формування принципів співробітництва, підвищення авторитету професії. Всі ми бажаємо, щоб нас, юристів, поважали. Щоб цінували і відповідним чином оплачували нашу працю. І, напевно, краще, ніж колеги, ніхто не порадить.
Правники мають певний сленг та dress-code, надають перевагу певним видам спорту (згадайте турніри правників з гри на більярді та в боулінг). Вони, як і фахівці інших спеціальностей, об’єднуються в субкультурні суспільства, працюють над престижем цих суспільств. Працювати є над чим. Образ юриста потребує поліпшення. Адже „юристи, як носороги: товстошкірі, короткозорі й завжди готові виставляти рахунки” (Девід Меллор). Вирішити цю проблему має юридична громадськість.
Поведінка юриста обмежена твердими рамками. Юрист приймає рішення, що змінюють долю людей. Неправильна порада може принести збиток як фірмі, так і репутації самого юриста. Професія юриста — це на 90% каторжна праця, нескінченні хвилювання, вічні сумніви в правильності прийнятих рішень, болісні переживання за кожне невдало сказане слово. Було б лицемірством обмежитися вказівкою лише на труднощі. Є і позитивні риси. Професія юриста пов'язана з можливістю впливати на те, що відбувається. Робота юриста - це боротьба за право.
Привабливість професії полягає також у певній самостійності. Юристи звичайно так чи інакше підлеглі своєму керівництву. Однак вони приймають рішення відповідно до закону, а тлумачення закону припускає самостійність. Чим краще міркує юрист, чим більше знає, чим він сміливіше та наполегливіше, тим точніше будуть його рішення і, тим самим, вище репутація. Саме ці можливості використання свого інтелекту, характеру породжують задоволеність юриста своєю роботою. Він виробляє власний стиль та майстерність. Юрист подібний до небожителя
На відміну від субкультур, що сформувалися за ознаками статі, віку або протесту, професійні субкультури мають іншу позицію стосовно влади. Професіонали персоніфікують владу. Клієнти мають справу не з абстрактною владою, а з людьми, які здійснюють цю владу за допомогою своєї професії. Звідси характерні для багатьох професійних традицій елітизм, культивування відчуття вибраності. „У чому різниця між юристом і богом? Бог ніколи не думає, що він юрист”.
Однак не всі юристи відчувають себе саме одним з механізмів правосуддя. Таке ототожнення властиве суддям, співробітникам міліції та прокуратури. Інші покладаються на власний професіоналізм і прагнуть впливати на саме правосуддя, захищаючи громадян і їх інтереси, наприклад, у суді. Адже держава нібито дає мандат юристам, щоб вони були „санітарами” суспільства, своєчасно реагували на будь-які посягання на права і свободи громадян, організацій та підприємств. Свобода юридичної професії - це один з проявів демократії.
На жаль, особливості вітчизняної юридичної системи спотворюють обличчя юриспруденції, залишаючи у своїх рядах далеко не кращих і професійних, а найбільш спритних і кон'юнктурних. Найкращі згодом теж пристосовуються і тоді вже по суті не можуть називатися дійсними юристами. Тому що дійсна юриспруденція - це мистецтво. Але не мистецтво обдурити клієнта. І не мистецтво дзвонити друзям або носити гроші по інстанціях. Це мистецтво в правовому полі. Коли адвокат своїм ім'ям, своєю репутацією та своєю майстерністю здатний впливати на результат справи. На жаль, у суспільстві професія юриста ототожнюється із чим завгодно, але тільки не з безкорисливим служінням істині. Комунікативний бар’єр
У професійному фольклорі символічна дистанція, що розділяє професіонала та об'єкт його діяльності, нерідко трансформується в уявлення про бар'єр, який ускладнює комунікацію або робить її неможливою. Чи не головна властивість, приписувана об'єкту діяльності в професійних байках та жартах, - обмеженість його комунікативних можливостей або повна нездатність до комунікації (пасивність, нерозуміння).
„Пане Сидоров, чому ви при свідках сказали, що пан Петров - дурень? - Пане суддя, звідки мені було знати, що він це приховує?”. Нездатність до комунікації - якість "ідеального" об'єкта: чим більше вона виражена, тим вище необхідність втручання з боку правника. Об'єкт професійної діяльності зображується в професійному фольклорі як джерело і символ комунікативних проблем, рішення яких - завдання професіонала. Характерно, що у взаємодію із професіоналом клієнт вступає саме тому, що зіштовхується із проблемами - неефективністю самостійної комунікації зі своїм середовищем.
По контрасту з об'єктом, професіоналові приписується виняткова комунікативна компетентність - володіння знанням. Претензії іншої сторони на володіння знанням стають предметом осміяння в професійному фольклорі.
Маска та душа юриста
Іншими засобами позначення статусу професіонала, поряд із знанням, є уявлення про стигму - печатку, яка відрізняє носія певної професії серед інших людей. Уявлення про "печатку", яка накладається на людину її професією, є обґрунтуванням стереотипних для професії форм поведінки. „Випущено Біблію для юристів. Перший пункт Нового завіту виглядає так: "Увага, Новий завіт не скасовує Старого завіту".
Юристи сприймають свою професію як мистецтво з певною часткою змагальності та азарту. Викид адреналіну в кров, коли виступаєш перед аудиторією і граєш ту або іншу роль - це те, що приваблює, що змушує працювати, удосконалюватися. У цій стихії юрист сам собі і режисер, і виконавець захоплюючої ролі. Юрист – одне з "облич" людини, одна з наявних ролей.
Відображає порядок цінностей і представляє соціальну роль – юрист певна мова-стиль, яка представлена в юридичних текстах. Мова юристів визначається професійним мисленням. Особливості професійної мови юристів досліджуються спеціальною наукою - юрислінгвістикою. Роль юриста дозволяє йому діяти в певнім полі, але і задає певні обмеження (наприклад, розгляд події тільки з погляду фактів, прагнення до об'єктивності оцінок). Така сукупність обмежень необхідна для реалізації функцій юриста.
Роль очевидна
Наші індивідуальності формуються завдяки субкультурам, які ми вибираємо щоб індивідуалізувати себе. Професійна культура накладає відбиток на спосіб життя практично кожної людини, у чомусь навіть визначаючи не тільки коло її спілкування, але й манеру поведінки, моральні установки.
Останнім часом у суспільстві виникає все більший інтерес до вивчення професійних субкультур. Крім загальних причин, це пояснюється ще й розвитком міжнаціональних комунікацій у сфері ділового спілкування. Роль професійних субкультур у суспільстві величезна, а необхідність їх серйозного вивчення очевидна.
Значну частину пошукових запитів, за якими відвідувачі приходять на юридичний сайт, містять слово «безкоштовно»: безкоштовна юридична консультація, адвокат безкоштовно, безкоштовна правова допомога тощо. Хоча ... Чому дивуватися? Будь-які безкоштовні заходи викликають ажіотаж. Маємо багато синонімів слова «безкоштовно»: задурно, даром, на даровщинку, на дурничку, дурничками, за спасибі, за так гроші, задарма. І напевно, що це не вичерпний перелік.
Співвітчизники настільки ласі до безкоштовного, що це стало предметом численних жартів, анекдотів, прислів'їв і приказок: "На халяву і оцет солодкий", "Безкоштовний сир тільки в мишоловці", "Дармо лікуєшся - дарма лікуєшся".
Казкова реальність
Багато років радянська влада вабила гаслом: «При комунізмі все буде безкоштовно». А поки, ось вам, дорогі пролетарі, безкоштовну медицину, безкоштовну освіту, безкоштовні путівки, а для слуг народу ще й безкоштовні магазини. Тільки те, що всі ці нібито безкоштовні блага, які «подарувала» радянська влада, не такі вже й безкоштовні, що за все це потрібно було безкоштовно працювати, як-то соромливо не згадувалося.
Страх бути відлученим від загальної безкоштовної годівниці охоплював більшість населення колишнього СРСР. Сам факт переходу від соціалізму до капіталізму, від тоталітаризму до демократії не може моментально змінити свідомість людини. Й живе дотепер у багатьох туга за дармовщиною. Вони будуть лаяти всіх і вся, жити в злиднях, але проявити сяку-таку ініціативу, по всій видимості, нездатні. [spoiler] Тема "ділитися треба", необережно анонсована людиною досить відомою і небідною, бадьоро і радісно була підхоплена, в основному, тими, хто чомусь вирішив, що невисока сума щомісячного доходу є для них підставою до того, щоб стати в цьому житті паразитом. У "здоровому" наданні безплатної допомоги ключовою є не стільки тема соціальної справедливості (це взагалі утопія), скільки тема особистої відповідальності. Соціально благополучна людина зацікавлена у тому, щоб жити в суспільстві, яке і в цілому соціально благополучно, а тому для неї природно прагнення ділитися з іншими тим, що у неї є гарного, причому не завжди мова йде про щось матеріальне. Гроші, це, на щастя, не єдина субстанція, яку можна конвертувати в добро. У добро можна конвертувати і свої професійні можливості.
Якщо подивитися ще ширше, то справа, звичайно, не тільки в радянській владі. Є такий вислів: «ввібрала з молоком матері». З молоком матері вбираємо, зокрема, казки. Що можна чекати від співвітчизників, дитинство яких супроводжували Золота рибка, яка дармо виконує бажання, Квітка-семицвітка, що не вимагає від своєї господині найменшої праці. Казки з народження плекають ілюзії того, що отримувати подарунки (дарма, на дурничку) і нічим за це не розплачуватися - цілком реально. А ось іноземці Синдереллі потрібно було багато працювати, щоб в результаті отримати нагороду - стати принцесою. Елізі, принцесі у вигнанні, довелося голими руками плести сорочки з кропиви, щоб із зачарованих лебедів перетворити своїх братів знов у принців. Русалочці довелося багато чим пожертвувати, щоб бути поруч зі своїм коханим, а потім і зовсім розлучитися з життям, тільки щоб її коханий був щасливий.
Дармовщина розбещує
Важко людині боротися зі спокусами «дармовщини». Але вона не стоїть на місці, розвивається. З дорослішанням людина починає усвідомлювати, що нічого в цьому світі не буває просто так, нічого не дається даром, за все треба платити. По суті справи, будь-які стосунки між людьми, якої б сфери життя вони не торкалися - любов, дружба, бізнес, творчість - це обмін. Якщо правник консультує свого клієнта, він витрачає час на роботу, витрачає енергію на спілкування. Праця повинна бути відповідним чином винагороджена.
Навіщо правники надають послуги безкоштовно? Причин декілька: хтось не надто впевнений у собі, хтось демпінгує, знижуючи можливі заробітки своїх колег; хтось заманює клієнта, сподіваючись, що безкоштовна консультація згодом перейде в платну. Мало хто з «дарувальників» замислюється, що подібна дармовщина розбещує клієнтів. Люди, які прагнуть отримати щось, не заплативши, в духовному плані деградують. Крім того, безкоштовне не цінується. Дорожче купиш - більше цінуєш. Любителі дармовщини не вміють цінувати не тільки чужу, але і свою працю. Виходить, що прагнення належним чином оплатити отримані послуги свідчить про зрілість. Звичайно, випадки бувають різні: людина потрапила в біду, допомога їй потрібна терміново, а грошей у цей момент немає, але таке трапляється рідко. Правники діляться з клієнтами своїми часом та енергією і мають право на еквівалентну компенсацію. Важливо знайти ту межу, яка відділяє невелику безкоштовну професійну пораду від «безкоштовного сиру», який приведе людину у мишоловку.
Благодійність виховує споживацтво. Однак, в кінцевому підсумку, все залежить від того, які форми вона приймає. Надання безкоштовних послуг має ґрунтуватись на принципі "не тільки нагодуй рибою, але дай вудку і навчи нею користуватися". Безкоштовна консультація має бути не лише допомогою в екстреному випадку, але й дати вміння і навички, сприяти самостійності її отримувача у вирішенні його проблем.
Ділитися даром
Існують і інші приказки: "Роби добро і кидай його у воду, воно тобі завжди добром повернеться". Але спробуйте прийти в магазин, набрати кошик продуктів і пройти повз охорону і каси, мотивуючи тим, що хочете отримати все це безкоштовно, тому що люди повинні робити один одному добро. Може здатися, що задарма - це від слова «дар», «дарувати», обдаровувати своїм даром. Проте, ніхто задарма дар не отримує. Правники, які дійсно мають дар, або вже заплатили за нього платою за навчання, безсонними ночами, хворобами, невдалим особистим життям або ж потім розплачуються за цей дар тими ж безсонними ночами, платою за юридичні видання, хворобами, відсутністю особистого життя і іншим...
Чому дар дається не всім поголовно, а комусь конкретному? Мабуть тому, що не кожний зможе нести тягар цієї місії. А дар дається найбільш гідним і найсильнішим. Адже плата за дар буває настільки важкою, що переважна більшість з радістю відмовилися б від нього - та не можуть... повинні...
Вартість дару
Гонорар, який взятий за чесну працю не може вважатися приниженням професії. Як тільки судовий захист та представництво оформляються в окрему професію, виникає питання їх оплати. Адвокатура ніколи не була повністю безоплатною. Римські адвокати республіканського періоду хоча не мали права укладати угоду про гонорар, але могли отримати подарунки від клієнтів після закінчення процесу.
Адвокат Суілій у свій захист звертався до імператора Клавдія: "Красномовство не може бути безоплатним, тому що в противному випадку, піклуючись про чужі інтереси, ми втрачали б з уваги свої власні... ніхто не ставить за мету те, від чого не може передбачати ніякого плоду... якщо заняття будуть позбавлені винагороди, то вони загинуть". Згодом Клавдій дозволив адвокатам брати гонорар у розмірі не більше 10 тис. сестерціїв. Однак адвокати знайшли способи обійти заборону (наприклад, брали 10 тисяч за кожну процесуальну дію).
В період владарювання Олександра Сівера в III ст. ставлення до гонорару змінилося. Адвокати отримали право позову про гонорар. При цьому вперше були сформульовані критерії, якими керувався суд при визначенні розміру гонорару адвоката, якщо між адвокатом і клієнтом відсутня угода. Розмір залежав від роду справи, таланту адвоката, звичаїв адвокатури та важливості судової інстанції, але не міг перевищувати встановлену таксу.
Історія юридичної професії свідчить про те, що завжди існували дві протилежні позиції: безкорисна допомога та звичайний прибутковий бізнес. Істина, мабуть, посередині. Плата за юридичні послуги є мірою поваги до правника як зі сторони клієнта, так і самого правника до себе. Відомий адвокат Федір Плєвако казав, що «с тех пор как изобретены деньги, проблема выражения благодарности перестала быть чересчур затруднительной».
Межі ентузіазму
Про духовні та маркетингові аспекти послуг pro bono написано багато. Їх користі ніхто не заперечує. Та чи буває безкоштовне якісним? Якщо зазвичай стимулом є розмір гонорару, то що є стимулом безкоштовної праці? І якщо мотивація безкоштовної праці слабка та ентузіазму не вистачає, можна припустити, що зусилля та можливості будуть заощаджені для оплачуваної роботи. А це, звісно, відобразиться на якості безоплатних послуг. Крім того, таке постійне «заощадження», відкладення праці у повну силу на майбутнє може призвести до зниження професіоналізму.
Втім, гроші – це лише один із видів заохочення, хоча й дуже важливий. Дійсно професійні правники можуть отримувати задоволення від професійно виконаної роботи.
Безкоштовність за призначенням
Певним чином підвищити мотивацію надання безкоштовних послуг може відповідь на питання – чи дійсно клієнт не має можливості оплатити роботу та чи дійсно він потребує допомоги і не намагається скористатись можливістю отримати щось задарма. Питання "як я можу переконатися в тому, що моя допомога дійшла за призначенням?", по суті, має просту відповідь. Все залежить тільки від готовності витратити якийсь час на те, щоб простежити шлях своєї допомоги. Більше того, має сенс бути готовими до того, що і особиста адресна допомога далеко не гарантує, що вона неодмінно стане в пригоді. І зробити тут нічого не можна, це, що називається, професійні ризики.
Внутрішній спокій - питання внутрішньої психологічної стабільності. Не в сенсі "я свою добру справу зробив, а як вони там моїми порадами розпорядяться, це вже на їх совісті". Якщо рішення про надання послуг безкоштовно прийняте свідомо, то, вирішивши довіряти, має сенс довіряти. В іншому разі є ризик нажити виразку шлунка.
Користь безкорисного
Не є таємницею, що надання послуг pro bono використовується як інструмент PR. Існує точка зору, заснована, в тому числі, на Євангелії, що права рука не повинна знати, що робить ліва, і тому кожен, хто хоче визнання за свої благі справи, нещирий у своїх поривах і корисливий.
Очорнити, знайти приховані мотиви, непорядні прийменники не складно. Чи треба відповідати на питання - кому це вигідно? Чому ми готові звинуватити в особистому піарі, але при цьому рідко замислюємося, скільки потрібно мужності, щоб своїм ім'ям гарантувати якість надаваної безкоштовно допомоги?
Багато хто не зберігає анонімність тільки тому, що саме популярність допомагає вирішувати поставлену задачу максимально ефективно. Бажання конкретної людини надати допомогу і при цьому залишитися неназваною - гідно поваги як позиція, але, якщо ми хочемо не лише разово допомогти, але й привернути увагу суспільства і держави до соціальних проблем, вирішувати їх мовчки не вийде.
